Задачі з генетики

Біосинтез білка

Амінокислоти, білки.

Нуклеїнові кислоти.

Хімічні елементи в організмах

Задачі з молекулярної біології!

ПЕРЕВІР СЕБЕ. 

            Під час розв’язання таких задач необхідно пам’ятати, що:
·         довжина одного нуклеотида, або відстань між двома сусідніми вздовж осі ДНК, становить 0,34 нм;
·         середня молекулярна маса одного нуклеотида 345 умовних одиниць;
·         середня молекулярна маса однієї амінокислоти дорівнює 100 умовних одиниць;
·         молекула білка в середньому складається з 200 амінокислот;
·         кожну амінокислоту в білковій молекулі кодує триплет нуклеотидів і-РНК (під час трансляції);
·         для визначення довжини гена (l) враховують кількість нуклеотидів, яка міститься в одному ланцюзі ДНК;
·         для визначення молекулярної маси гена (Mr) враховують кількість нуклеотидів, що міститься у двох ланцюгах ДНК;
·         трансляція здійснюється згідно з генетичним кодом;
·         для всіх ДНК виконується правило Чаргаффа: А=Т; Г=Ц;
·         А+Г = Т+Ц (вміст пуринових азотистих основ – аденіну і гуаніну – дорівнює вмісту піримідинових  азотистих основ – тиміну і цитозину);
·         сума  всіх нуклеотидів в молекулі ДНК або РНК (А+Т+Г+Ц чи А+У+Г+Ц) становить 100%.
 

Задача 1. На фрагменті однієї ланки ДНК нуклеотиди розташовані в такій послідовності: А – А – Г – Т – Ц – Т – Г – А – Ц – Ц – Г – Т – А – Г…. Намалюйте схему структури двох ланкової молекули ДНК. Поясніть, якою властивістю ДНК ви при цьому користувались? Яка довжина цього фрагменту ДНК? (Середня довжина нуклеотида приблизно дорівнює 3,4 А°, або 0,34 нм).

Задача 2. У фрагменті ДНК знайдено 1120 аденилових нуклеотидів, що складає 28% загальної кількості нуклеотидів.

а) Скільки в даному фрагменті міститься гуанілових, цитиділових, тимиділових нуклеотидів?

б) Яка довжина цього фрагмента молекули ДНК?

Задача 3. У фрагменті одного ланцюга молекули ДНК нуклеотиди розміщені у такій послідовності: Т – Т – Г – А – Г – Ц – А – Ц – Г – Г – Т- А – А – А – Т – Ц – Г – А …. Побудуйте схему дволанцюгової ДНК. Яка маса дволанцюгового фрагмента (якщо кожен нуклеотид має молекулярну масу приблизно 345 а.о.м.).

Задача 4. Фрагмент і – РНК гена інсуліна має слідуючий склад: УУУ – ГУУ – ГАУ – ЦАА – УУА – УГУ – ГГГ – УЦА – ЦАЦ. Визначить співвідношення (А + Т):(Г + Ц) в фрагменті даного гену.

Задача 5. Довжина фрагмента молекули ДНК дорівнює 192,78 нм. Скільки нуклеотидів у цьому фрагменті?

Задача 6. Певний білок містить 400 амінокислот. Яку довжину має ген, під контролем якого цей білок синтезується, якщо відстань між нуклеотидами дорівнює 0,34 нм?

Задача 7. Один з ланцюгів фрагмента молекули ДНК має таку послідовність нуклеотидів: Ц – Г – Т – Г – А – Т – Т – Т – Г – Г – Т – Т – Т -  Г – А … Яку буде структура фрагмента ДНК після редуплікації?

Задача 8. Ділянка одного ланцюга ДНК має таку послідовність нуклеотидів: Г – Г – А – А – Ц – А – Ц – Т – А – А – А – А – А – Т – А – Ц – Г… Яка послідовність амінокислот у поліпептиді, який відповідає цій генетичній інформації?

Задача 9. Ділянка однієї ниті  ДНК має таку структуру: Т – А – Т – Т – Ц – Т – Т – Т – Т – Т – Г – Т – Г – Г – Т – А – Т … Визначте структуру відповідній частині молекули білка, який синтезується за участю комплементарного ланцюга. Як зміниться первинна структура фрагменту білка, якщо випаде другий нуклеотид?

Задача 10. Частина молекули білка має таку послідовність амінокислот: сер – ала – тир – лей – асп… Які т – РНК (з якими антикодонами) беруть участь у синтезі цього білка?

Задача 11. Напишіть послідовність нуклеотидів у двох ланках фрагмента молекули ДНК, якщо  білок, який бере участь у кодуванні має наступну первинну структуру: ала – тре – лиз – асн – сер – глу – асп…

Задача 12. За даними біохімічного аналізу, 22% загальної кількості нуклеотидів і – РНК припадає на аденілові, 12 % - на уридилові, 26% - на гуанінові. Визначте нуклеотидний склад ДНК, з якої транскрибована і – РНК.

Задача 13. Визначте молекулярну масу і довжину гена, якщо у ньому закодовано поліпептид з молекулярною масою 28000 а.о.м. Що має більшу масу – білок чи ген, який його кодує? (Маса 1 амінокислоти = 100 а.о.м)

Задача 14. Початок ланцюга однієї із фракцій гістону Н3 , виділеного з тимуса телятини, має таку послідовність амінокислот: Ала – Арг – Тре – Ліз. Визначте можливу будову кодуючи фрагментів і – РНК і дволанцюгової ДНК.

Задача 15. Некодуючий ланцюг ДНК має таку будову: ГАГ АГГ ЦГТ ТГА ЦГГ. Визначте будову відповідної частини молекули білка, синтезованої за участю кодую чого ланцюга ДНК.

Задача 16. Визначте антикодони для т – РНК, які беруть участь у синтезі білка, кодованого таким фрагментом ДНК: АЦГ ГГТ АТГ АГА ТЦА.

Задача 17. Поліпептид складається з 10 амінокислот, розміщених у такій послідовності: Глн – Ала – Сер – Мет – Три – Асп – Глі – Асн – Гіс. Визначте структуру і – РНК, яка кодує даний поліпептид.

Задача 18. Утворена ділянка молекули і – РНК має таку нуклеотидну послідовність ААУ ГАЦ ЦЦГ УГГ АГУ. Які триплети ДНК кодують цю і –РНК і в якій послідовності вони розміщені?

Задача 19. Фрагмент одного з поліпептидних ланцюгів ферменту підшлункової залози – рибонуклеази – складається з 9 амінокислот: Глі – Асп – Про – Тир – Вал – Про – Вал – Гіс – Фен. Визначте будову ділянки і – РНК, яка кодує цей поліпептидний ланцюг, і типи т – РНК, що беруть участь у синтезі білка.

Задача 20. Фрагмент ланцюга А нормального гемоглобіну складається з 7 амінокислот, розміщених у такій послідовності: Вал – Лей – Лей – Тре – Про – Глн – Ліз. Яка будова ділянки і – РНК, що є матрицею для синтезу цього фрагмента молекули гемоглобіну? Яка будова ділянки ДНК, що кодує дану і – РНК?

Задача 21. У систему для штучного синтезу білка внесли т – РНК із такими антикодонами: 1) ГЦУ,УУА,АЦА,ЦУА; 2) АЦЦ,УУА,ГЦА,АЦГ;3) УГУ,ААГ,АГЦ,ГАГ. Які амінокислоти братимуть участь у біосинтезі білка?

Задача 22. Фрагмент молекули АКТГ, який виробляє передня частка гіпофіза, має будову: Сер – Тир – Сер – Мет. Визначте черговість антикодонів у т – РНК, які беруть участь у біосинтезі цього фрагмента АКТГ.

Задача 23. Фрагмент молекули білка міоглобіну містить амінокислоти у такому порядку: Ала – Глу – Тир – Сер – Глн. Визначте структуру ділянки ДНК, яка кодує цю послідовність амінокислотних залишків.

Задача 24. Фрагмент молекули ДНК складається з нуклеотидів, розміщених у такій послідовності: ГЦГ ААТ АТГ ЦАЦ ТТА АЦТ. Визначте склад і послідовність амінокислотних залишків у поліпептидному ланцюзі, закодованому в цій ділянці гена.

Задача 25. Гормон росту людини (соматотропні) – білок, що містить 191 амінокислоту. Скільки кодуючи нуклеотидів і триплетів входить до складу гена соматотропну?

Задача 26. Ділянка молекули білка має таку будову: Іле – Асн – Ала – Сер – Три – Ала. Визначте кількісне співвідношення нуклеотидів у ланцюзі ДНК, який кодує цей фрагмент білка.

Задача 27. Визначте молекулярну масу і довжину гена, який містить інформацію про білок з молекулярною масою 28000 а.о.м.

Задача 28. Молекулярна маса одного з ланцюгів ДНК – 119025 а.о.м. Визначте кількість мономерів білка, закодованого у цьому ланцюзі ДНК. Скільки часу потрібно для трансляції? (Якщо для приєднання однієї амінокислоти потрібно 0,2 секунди).

Задача 29. Відносна молекулярна маса білка – 100000, а молекулярна маса однієї амінокислоти – 100 а.о.м. Визначте довжину відповідного гена, який кодує цей білок, якщо довжина одного нуклеотида становить 0,34 нм.

Задача 30. Відносна молекулярна маса білка – 100000, а молекулярна маса однієї амінокислоти – 100 а.о.м. Визначте масу відповідного гена, який кодує цей білок, якщо маса одного нуклеотиду становить 345 а.о.м.

Задача 31. Один із ферментів в організмі собаки містить 150 амінокислот. Визначте масу фрагмента ДНК, в якому закодовано цей фермент, якщо маса одного нуклеотиду становить 345 а.о.м.

Задача 32. Яка молекулярна маса гена собаки, який кодує білок з молекулярною масою 3000 а.о.м? (Маса однієї амінокислоти – 100 а.о.м., а довжина одного нуклеотиду – 0,34 нм.)

Задача 33. Фрагмент молекули ДНК містить 440 гуанілових нуклеотидів, що становить 22% загальної кількості нуклеотидів. Визначте масу даного фрагмента ДНК, якщо маса одного нуклеотиду – 345 а.о.м.

Задача 34. Фрагмент молекули ДНК містить 440 гуанілових нуклеотидів, що становить 22% загальної кількості нуклеотидів. Визначте довжину і – РНК, яка є транскрипційною копією даного фрагмента.

Задача 35. СНІД – інфекційна хвороба, яка передається переважно статевим шляхом. Збудник СНІДу – ретровірус, спадковий матеріал якого – РНК – містить 9213 нуклеотидів. Скільки триплетів має РНК ВІЛ? Визначте сумарну молекулярну масу білкових молекул, закодованих у геномі вірусу, якщо на структурні гени (що містять інформацію про первинну структуру білка) припадає 4000 нуклеотидів.

Задача 36. Структурний ген (фрагмент молекули ДНК) містить 384 цитидилових нуклеотиди, що становить 20% їхньої загальної кількості. В екзонних (кодуючи) ділянках цього гена закодовано білок, який складається з 120 амінокислотних залишків. Визначте нуклеотидний склад гена. Яка молекулярна маса інтронних (некодуючих) ділянок гнеа. Наскільки зріла і – РНК коротша за про – і – РНК?

Задача 37. Структурний ген ферменту РНК – полімерази містить 9450 пар нуклеотидів. Відомо, що РНК – полімераза складається з 329 амінокислотних залишків. Скільки кодуючи і некодуючих нуклеотидних пар міститься в гені РНК – полімерази? Яка молекулярна маса зрілої і – РНК?

Відповіді будуть у наступній публікації! 

Виконайте самостійно всі завдання!!!!

УСПІХІВ!

Рівні організації життя.

Методи дослідження.

Біологія - наука про живу природу.

Задачі з молекулярної біології.

Ефективність проведення заняття

Клас ЗЕМНОВОДНІ - AMPHIBIA

З а г а л ь н а     х а р а к т е р и с т и к а

        Земноводні, або амфібії, це перші примітивні наземні хребетні тварини, які належать до групи анамній. Для їх індивідуального розвитку характерна зміна середовища проживання: початкові фази розвитку відбуваються у воді, а дорослі тварини пристосовані до життя на суші. У зв'язку з цим земноводні ведуть водно-наземний спосіб життя. Земноводні характеризуються як примітивними ознаками, що наближають їх до риб, так і складними, які властиві лише наземним тваринам.

Схожість амфібій з водними тваринами:

- тотожний розвиток яєць;

- відсутність зародкових оболонок;

- наявність личинки;

- тотожне дихання личинок і багатьох водних амфібій, що відбувається за допомогою зябер;

- подібна будова кровоносних систем личинок амфібій і риб;

- наявність артеріального конуса і артеріальних дуг;

- тотожна будова видільної системи: у личинок - протонефрична, у імаго - мезонефрична;

- пойкілотермія;

- шкіра слизиста і водопроникна;

- однакова кількість головних нервів (10 пар).

У зв'язку з частковим переходом амфібій до наземного життя вони мають такі ознаки:

- втрата зовнішнього скелета;

- череп платибазальний, аутостилічний (піднебінноквадратний елемент зростається з черепною коробкою і рухомо з'єднується з хребтом двома потиличними відростками), значно полегшується;

- трубчаста будова важільних кінцівок;

- кістковий мозок, який виробляє значну кількість гемоглобіну;

- система м'язів-згиначів і м'язів-розгиначів;

- середнє вухо з однією кісточкою;

- шкіряно-легеневий тип дихання;

- рухомі повіки очей;

- змішана кровоносна система з двома нерозділеними колами кровообігу;

- трикамерне серце - два передсердя і один шлуночок, з артеріальним конусом;

- дві півкулі переднього мозку;

- мозкове склепіння - архіпаліум.

С и с т е м а т и к а     к л а с у

Клас Земноводних найменш численний серед щелепноротих хребетних. Він налічує трохи більше 3400 видів, які об'єднуються в три ряди, а ті, у свою чергу – у два підкласи:

Клас ЗЕМНОВОДНІ - AMPHIBIA

Підклас ТОНКОХРЕБЦЕВІ - LEPOSPONDYLI

Ряд БЕЗНОГІ - APODA

Ряд ХВОСТАТІ - URODELA, seu CAUDATA

Підклас ДУГОХРЕБЦЕВІ – APSIDOSPONDYLI

Ряд БЕЗХВОСТІ - ANURA, seu ECAUDATA

Ряд Безногі 

(http://www.mytraf.in.ua/vidkryto-nove-simejstvo-beznohyh-zemnovodnyh/chikilidae-0004)

Ряд Хвостаті 

(http://zemnovodni.org.ua/triturus_alpestris.html)

Ряд Безхвості 

(http://oxanayackubiwscka.blogspot.com/)

Будова земноводних на прикладі жаби озерної

       Найбільш поширеним представником фауни земноводних в Україні є жаба озерна (Rana ridibunda) з родини ЗВИЧАЙНИХ ЖАБ (RANIDAE), підряду ДИПЛАЗІОЦІЛЬНОПОДІБНИХ, або ЖАБОПОДІБНИХ (DIPLASIOCOELA), ряду БЕЗХВОСТИХ (ANURA), підкласу ДУГОХРЕБЦЕВИХ (APSIDOSPONDYLI), класу ЗЕМНОВОДНИХ (AMPHIBIA), надкласу ЧОТИРИНОГИХ (TETRAPODA), розділу ЩЕЛЕПНОРОТИХ (GNATHOSTOMATA), підтипу ХРЕБЕТНИХ (VERTEBRATA), типу ХОРДОВИХ (CHORDATA).

       Жаба має короткий і широкий тулуб, велику сплюснуту голову. На голові розташовуються ніздрі, які при необхідності закриваються клапанами, за ними з боків знаходяться великого розміру очі з верхніми і нижніми повіками. Під нижньою повікою розташовується тонка миготлива перетинка, або третя повіка, властива більшості наземних хребетних. За очима містяться округлі слухові отвори, затягнуті тонкою барабанною перетинкою. 

Голова в жаби подібно до всіх амфібій і риб безпосередньо переходить у тулуб. На передньому кінці тіла розташовується широкий рот, на задній - вивідний отвір (клоака). Жаба має дві пари кінцівок: передні - короткі, чотирипалі; задні - довгі, п'ятипалі. Пальці з'єднані плавальними перетинками. Кігті і хвіст у жаби відсутні.

Шкірні покриви м'які й завжди вологі. Шкіра гола, позбавлена зовнішнього покриву з кісткових або рогових лусок.

М'якість та вологість шкіри жаби пов'язана з недосконалістю органів дихання. Маючи густу сітку кровоносних судин, шкіра є додатковим органом газообміну. Покриви тіла складаються з епідермісу, який являє собою багатошаровий плоский епітелій, та власне шкіри, або коріума. Епідерміс містить залози, утворені багатьма клітинами, які захищають шкіру від пересихання та шкідливих впливів зовнішнього середовища.

Органи дихання представлені легенями, які являють собою парні, комірчасті міхури. Через коротку трахейно-гортанну камеру повітря переходить у легені.

Жабам властиві чотири способи дихання, які доповнюють один одного: легеневе дихання, шкірне, зяброве і ротоглоткове. Легенево-шкірне дихання властиве для безногих та вищих хвостатих (саламандрових). Родина амфіумових крім легень має внутрішні й зовнішні зябри. Зябрами дихають тільки личинки жаб. Кількість зябрових щілин не перевищує чотирьох, хоч у процесі розвитку їх закладається п'ять.

Легені жаби мають слабку альвеолярну структуру. Через відсутність грудної клітки вона не може, на відміну від інших наземних хребетних, втягувати повітря в легені за допомогою розширення грудної порожнини. Жаби, наприклад, нагнітають повітря за допомогою ніздрів і горла. При цьому ніздрі відкриваються, опускається горловий мішок, повітря втягується в неї. Потім ніздрі закриваються клапанами, відкривається гортанна щілина, ротове дно піднімається і штовхає повітря в легені. Поверхня легень у жаби дуже мала (співвідношення поверхні легень до поверхні шкіри становить приблизно 2:3). Шкірне дихання в жаби доповнюється диханням через капіляри піднебіння.

Кровоносна система замкнена. Серце трикамерне: складається з двох передсердь і одного шлуночка (рис.39). Передсердя розмежовуються суцільною перегородкою і сполучаються з шлуночком єдиним спільним отвором. У правому передсерді є отвір у венозну пазуху, яка з'єднується з артеріальним конусом. Від артеріального конуса  бере початок черевна аорта, яка розгалужується на три пари артеріальних дуг. Перша пара сонних артерій, яка є гомологом першої пари зябрових артерій риб, несе артеріальну кров до голови. Друга пара - системна дуга аорти, від неї відходять підключичні артерії, які несуть змішану кров до плечового пояса і передніх кінцівок. Змішана кров до внутрішніх органів тече по спинній аорті, утвореній внаслідок з'єднання правої та лівої системних дуг. Третьою парою артеріальних дуг є парні легеневі артерії, що несуть венозну кров до легень. Від кожної легеневої артерії відходить велика гілка, по якій надходить венозна кров у шкіру, де відбувається її окиснення. Отже, венозна кров у жаб збагачується киснем не лише у легенях, а й у шкірі.

Венозна кров від голови рухається по зовнішній та внутрішній яремних венах, які з'єднуючись з шкірними та підключичними венами, утворюють праву і ліву передні порожнисті вени. Останні несуть змішану кров і впадають у венозний синус.

Із задніх кінцівок і тазової області венозна кров тече по декількох венах. Найбільші з них - стегнові та сідничні, які з'єднуються попарно і утворюють дві клубові вени. Ці вени проходять через нирки, де утворюють сітку капілярів. Далі кров рухається по виносних ниркових венах, які утворюють непарну задню порожнисту вену. Сюди ж надходить і кров із статевих органів. Задня порожниста вена пронизує печінку, з'єднуючись за її межами з двома короткими печінковими венами, і впадає у венозний синус.

Кров із кишечника збирається в підкишковій та черевній венах, які після злиття утворюють ворітну вену печінки.

Артеріальна кров із легень тече по легеневих венах, які впадають у ліве передсердя.

У жаби два кола кровообігу: малий і великий. Однак ці кола повністю не розділяються, оскільки в серці жаби лише один шлуночок, де артеріальна і венозна кров змішується. Таким чином, у всі органи (крім головного мозку) і тканини надходить змішана кров.

Система травлення проста. Ротовий отвір веде в широку ротоглоткову порожнину, куди відкриваються хоани, євстахієві труби, гортанна щілина і протоки слинних залоз. Секрет слинних залоз, який вперше виник в амфібій, змочує їжу і ротову порожнину, але не бере участі в травленні їжі. У ротовій порожнині знаходиться велика кількість дрібних конічних, злегка вигнутих зубів. Зуби беруть участь лише у затримуванні поживи: їжа заковтується цілою не подрібнюючись. На дні ротоглоткової порожнини в більшості амфібій розташований язик, який має власну мускулатуру. У жаби він прикріплений переднім кінцем до дна ротової порожнини, а задній залишається вільним, що дає змогу викидатись язикові назовні. Язик амфібій виділяє клейку речовину, необхідну для добування дрібних тварин. Ротоглоткова порожнина переходить у короткий стравохід, який продовжується слабо відмежованим шлунком, а той, у свою чергу, - кишечником. Останній поділяється на відділи: передній, середній і задній. Диференціація товстого і тонкого відділів кишечника виявлена слабо. Кишечник жаби довший, ніж у риб. У кишечнику безхвостих амфібій лежить підшлункова залоза. Печінка велика, має жовчний міхур. У жовчну протоку ведуть протоки підшлункової залози. Протока печінки впадає в дванадцятипалу кишку.

Своєрідну функцію в ковтанні їжі виконують очі. Коли до роту жаби потрапляє здобич, спеціальні мускули втягують очні яблука всередину, які при цьому проштовхують корм у глотку.

Травна система жаби, за винятком появи язика і слинних залоз, не набула значного удосконалення, а деякі цінні надбання риб втратила.

Нервова cистема. Головний мозок видовжений і не має вигинів: його відділи лежать в одній площині. Передній мозок має більші розміри, ніж у риб, він повністю розділяється на ліву і праву півкулі. Отже, в амфібій є мозкове склепіння - архіпаліум, властивий дводишним рибам. З нього розвивається кора великих півкуль вищих хребетних. Середній мозок порівняно менший, ніж у риб, у ньому добре розвинені зорові частки - округлі підвищення, які є центром локалізації важливих рефлексів: руху кінцівок, очних м'язів, дотику тощо. Проміжний мозок злегка прикритий спереду півкулями, ззаду - середнім мозком. Мозочок малий, розташований позаду середнього мозку, слабкий розвиток його, очевидно, пов'язаний із загальною малою рухливістю жаби і порівняно простими рухами тварини. Довгастий мозок переходить у спинний. Зверху на ньому є ромбоподібна ямка - четвертий мозковий шлуночок. Від головного мозку відходять десять пар головних нервів, одинадцята пара не розвинена, а дванадцята знаходиться за межами черепа. Удосконалення будови кінцевого переднього мозку пов'язане зі зміною його функції.

Органи чуттів у жаби розвинені краще, ніж у риб, але ще недосконалі. У зв'язку з переходом до часткового життя на суші органи зору зазнали змін. Вони мають будову, подібну до органів зору наземних хребетних. Рогівка стала більш опуклою, ніж у риб; кришталик набув форми двоопуклої лінзи, що дозволяє тварині бачити на велику віддаль; функцію прийняття світла виконує сітківка. У процесі еволюції виникли пристосування, які захищають око від забруднення і пересихання, це - повіки (верхні, нижні та миготлива перетинка) і слізні залози. Акомодація, як і в риб, досягається скороченням війчастого мускула, характерного для наземних хребетних. При цього кришталик трохи висувається вперед, у риб - назад.

Світло для жаби - основне джерело інформації. Оскільки прозорість води часто недостатня для неї, у тварини розвинулася далекозорість (на відміну від риб). Жаби не сприймають нерухомих об'єктів. Це зумовило живлення лише рухомими, живими тваринами.

Очі розташовані так, що кожен з них сприймає окремий предмет.

Органи слуху мають складнішу будову, ніж у риб, вони пристосовані до сприймання звукових коливань. У зв'язку з цим зачаткова зяброва щілина (бризкальце), яка в риб розміщена між щелепною і під'язиковою дугами, перетворилася на новий відділ вуха, представлений порожниною, один кінець якої відкривається в євстахієву трубу, інший - відкривається назовні, де закривається тонкою барабанною перетинкою. У порожнині знаходиться кісточка – стремінце, вона одним кінцем дотикається до барабанної перетинки, другим - до затягненого перетинчастою перегородкою овального вікна. Останнє призначене для передачі коливань барабанної перетинки внутрішньому вуху. По євстахієвій трубі в середнє вухо ззовні надходить повітря, яке урівноважує внутрішній і зовнішній тиск на барабанну перетинку. Порожнина середнього вуха утворює вигин, вершина якого підходить до перетинчастого лабіринту внутрішнього вуха. Звукова хвиля, потрапляючи на барабанну перетинку, зумовлює її вібрацію. Ця вібрація через стремінце передається до перетинчастого лабіринту внутрішнього вуха.

Амфібії - перші з наземних тварин, у яких виник голосовий аппарат. Він представлений голосовими зв'язками, що являють собою слизові оболонки, натягнуті на парні черпакуваті хрящі, які оточують гортанну щілину. При проходженні повітря голосові зв'язки напружуються і вібрують, утворюючи звук. Резонуючі мішки, що роздуваються на горлі самців, підсилюють звук.

Органи нюху в жаби більш досконалі, ніж у риб. Вони мають крім зовнішніх внутрішні ніздрі - хоани. Складність будови органів нюху виявляється і в зміні форми складок слизової оболонки. У риб і пуголовків жаб ці складки невеликі і розташовуються радіально, у дорослих жаб вони мають вигляд значно крупніших закручених горизонтальних виростів. Це збільшує чутливу поверхню органа. У земноводних відокремлюється частина нюхового мішка - самостійного органа нюху, характерного лише для наземних хребетних. Це якобсонів орган, очевидно, призначений для посилення нюху. У стінках органа нюху розміщені численні залози, які зволожують слизову оболонку. Крім того, орган нюху набуває нової функції - дихання.

Органи бічної лінії являють собою три ряди маленьких сосочків епідермісу.

Органи виділення представлені парними нирками у вигляді плоских тіл червонуватого кольору, розташованих по боках хребта. Від них відходять сечоводи. Вони разом із сечовим міхуром відкриваються в клоаку. Сеча по сечоводах потрапляє в клоаку, далі - в сечовий міхур. Після наповнення останнього сеча виходить у клоаку і викидається назовні. Клубочки нирок, у яких відбувається виділення (дифузія) рідкої частини крові, порівняно великі і розраховані на виведення значної кількості рідини, а канальці, у яких відбувається повторне поглинання низькомолекулярних сполучень, іонів натрію і води(реабсорбція), малі. З кожного з 2000 клубочків нирки протягом години виділяється по 0,0035 см3 рідини, тобто продуктивність нирки - 7 см3 за годину. Після проходження через ниркові канальці кількість рідини значно зменшується (приблизно у 70 разів), її залишається всього 0,1 см3.

У запасанні водою важливе значення мають підшкірні лімфатичні мішки і сечовий міхур. Отже, видільна система жаб ще недосконала. З черевного боку нирки розташовуються наднирники, які є залозами внутрішньої секреції.

Статеві органи в самців жаби представлені парними овальними сім'яниками, розташованими в нирках. Над кожним сім'яником розміщується жирове тіло, призначене для живлення сім'яників і розвитку в них сперматозоїдів. Восени жирові тіла великі, весною у зв'язку зі збільшенням сім'яників вони зменшуються. Копулятивних органів жаба, як і більшість амфібій, не має. Яєчники парні, дозрілі яйця потрапляють у порожнину тіла, а звідти - у лійкоподібні розширення парних яйцепроводів - мюллерові канали. Яйцепроводи вiдкриваються в клоаку. Отже, органи розмноження у жаб майже не зазнали перебудови, на відміну від інших систем органів.

Жаби – різностатеві тварини. Статевий диморфізм виявляється в розмірах тіла, барабанної перетинки, наявності тіла, барабанної перетинки, наявності резонаторів, забарвленні, розмірі п'яткового бугра (мозолі).

У самців безхвостих амфібій внутрішній палець передніх кінцівок в основі має потовщення - мозоль, яка в період розмноження допомагає самцям утримувати самок під час запліднення. Більшість самців жаб мають голосові мішки - резонатори, які розташовуються по боках голови і відкриваються в ротову порожнину біля кутів рота. У самців жаби резонатори при кваканні випинаються з боків, набуваючи вигляду кулеподібних міхурів.

Скелет жаб складається з черепа, хребта, поясів кінцівок  і вільних кінцівок.

Череп жаби складається з меншої кількості кісток, ніж череп риби, і, відповідно, значно менше важить (пристосування до наземного способу життя). У черепі земноводних розрізняють два відділи: осьовий, або невральний, та вісцеральний.

Вісцеральний череп набуває нових ознак.

Верхній відділ щелепової дуги приростає до осьового черепа (аутостилія). Верхній відділ під'язикової дуги (підвісок) перетворюється в слухову кісточку (стовпчик), один кінець якої дотикається до овального вікна слухової капсули,

другий - до барабанної перетинки. Нижній відділ під'язикової дуги разом із зябровими дугами утворює під'язиковий апарат.

Осьовий череп жаби платибазальний, тобто має широку основу. Він складається: з потиличного відділу, у якому залишилися лише бічні потиличні кістки (ocсipitale laterale) з двома суглобовими поверхнями; слухового відділу, де збереглася лише передньослухова кістка (prooticum); очного та нюхового відділів, кістки яких зрослися, утворюючи кільцеподібну кістку, - клиноподібно-нюхову (sphenoethmoideum). Зазнають помітних змін і покривні кістки черепа жаби, а саме: лобні кістки зростаються з тім'яними, утворюючи одну кістку лобно-тім'яну (frontoparietale); з'являється луската кістка (squamosum); до квадратної кістки приростає покривна, утворюючи квадратновиличну кістку (guadratojugale). Леміш у земноводних парний. Крім того, є носова (nasale) та клиноподібна (parasphenoid) кістки.

Значна частина мозкової коробки жаб хрящова. У первинній мозковій коробці розвиваються такі хондральні кістки: у потиличній ділянці - бічні потиличні кістки (occipitale laterale), що відповідають основній і верхній потиличним кісткам риб. У ділянці слухової капсули розвивається передньовушна кістка (prooticum),більша частина капсули залишається хрящовою; у передній частині очної ямки в безхвостих амфібій розвивається клиноподібно-нюхова кістка (sphenoethmoideum). Нюхова капсула зберігає хрящовий характер; покривних кісток небагато: тім'яні (parietale) і лобні (frontale), які зрослися в лобно-тім'яні. По боках задньої частини черепа розміщуються лускаті кістки (squamosum). Дно черепа вистилає парасфеноїд (parasphenoideum). Спереду від нього знаходяться парні лемішеві кістки (vomer). Дно черепа складається з кісток вісцерального cкелета: піднебінних (palatinum) та крилоподібних (pterygoideum). Верхні щелепи утворені кістковою дугою, яка складається з передщелепних, або міжщелепних (intermaxillare), та верхньощелепних кісток (maximallare). Нижня щелепа представлена меккелевим хрящем, прикритим зубною (dentale) та кутовою (angulare) кістками. Череп з'єднаний з хребтом нерухомо за допомогою двох потиличних відростків.

У зв'язку із зникненням зябрової кришки і появою аутостилії під'язиково-щелепна кістка втратила роль щелепного підвіска і опори зябрової кришки, зменшилась у розмірах і перетворилася на слухову кісточку - стремінце (stapes).

Новий механізм дихання обумовлює певне розсування квадратних кісток, до яких прикріплюється нижня щелепа, що привело до утворення широкого плоского черепа і великого рота. Отже, череп жаби відрізняється від черепа риб слабким розвитком хондральних скостенінь і шкірних кісток, наявністю аутостилії, видозміною під'язикової дуги та зябрових дуг, перетворених частково на слуховий, частково на під'язиковий апарати, та редукцією зябрової кришки. Слабке скостеніння черепа свідчить про зближення земноводних з примітивними кістковими рибами.

Хребет у жаби, як і в інших земноводних, розчленований більше, ніж у риб, що пов'язано в першу чергу з напівводним - напівназемним способом життя. Він складається з кількох відділів: шийного, тулубового, крижового та хвостового, два з яких є новоутвореними (шийний, крижовий). Шийний відділ має один

хребець, на його невеликому тілі розташовуються дві зчленівні ямки, за допомогою яких хребець з'єднується з черепом. Наявність шийного відділу обумовлює рухливість голови, що важливо для тварин, оскільки на ній розташовуються органи чуттів. Підняття голови, крім того, обумовлює і дихальні рухи та відкриття рота. Кількість тулубових хребців – 7. Єдиний крижовий хребець має поперекові відростки, до яких причленовуються клубові кістки таза, утворюючи опору для тазових кісток. Хвостовий відділ представлений однією кісточкою - уростилем (urostil), яка ембріонально закладається у вигляді кількох хребців. Хребці процельні. Усі хребці, крім першого (шийного), мають поперечні відростки. Ребра переважно редуковані. Груднина має вигляд хрящової пластинки і з'єднана з поясом передніх кінцівок.

Пояси кінцівок у зв'язку з великим навантаженням на кінцівки жаби досягають значного розвитку. Плечовий пояс має вигляд дуги, кожна половина якої складається з таких елементів: верхня спинна частина представлена лопаткою (scapula) з широким надлопатковим хрящем, нижня складається з коракоїда (coracoideum) і розташованого перед ним прокоракоїда (procoracoideum). Ці елементи плечового пояса з`єднуються в точці прикріплення плечової кістки і утворюють зчленівну ямку. Попереду від місця з'єднання лівого і правого коракоїдів міститься передгруднина (episternum), позаду - груднина (sternum). Між предгрудниною і лопаткою в безхвостих розташована тонка паличкоподібна ключиця (clavicula). Плечовий пояс оточений зусіх боків м'язами. Грудної клітки у зв'язку з недорозвитком ребер немає.

Тазовий пояс характеризується значним розвитком спинного відділу, відсутнього в риб. Цей пояс утворений трьома парними елементами: клубовими, лобковими, сідничними кістками. Ці елементи утворюють вертлюжну ямку, де кріпиться голівка стегнової кістки. Міцність тазового пояса збільшується внаслідок появи крижового хребця.

Скелет вільних кінцівок жаби істотно відрізняється від скелета плавців риб видовженістю кісток, почленованістю на окремі відділи, які рухомо з'єднані між собою. Кінцівки земноводних п'ятипалі з кулеподібними суглобами, побудовані за принципом складних тричленистих важелів. Така будова кінцівок забезпечує утримання тіла над твердим субстратом під час руху тварин. Кінцівки риб нагадують прості одночленисті важелі, що переміщуються лише відносно корпуса тіла. П'ятипала кінцівка земноводних складається з трьох відділів. У передній кінцівці розрізняють плечову кістку (humerus), передплечову (antebrachii) що утворилися внаслідок злиття ліктьової (ulna) і променевої (radius), та кістки кисті, куди входить зап'ястя (carpus), п'ястя (metacarpus), та фаланги пальців (falanges digitorum). Задня кінцівка складається також з трьох відділів: стегно (femur), гомілкова кістка (cruris), яка утворилася внаслідок злиття малої (fibula) та великої (tibia) гомілкових кісток, і стопи, куди входять заплесна (tarsus), плесна (metatarsus) та фаланги пальців (falanges digitorum). Парні кінцівки в амфібій, як і в інших наземних, гомологічні парним плавцям їхніх предків. Важливою особливістю скелета амфібій є те, що кістки в них трубчасті, полегшені, заповнені кістковим мозком, де відбувається кровотворення.

Відмінні ознаки будови тонкохребцевих земноводних

У групу тонкохребцевих земноводних об'єднуються тварини на основі типу будови хребців, які утворилися за рахунок гіпоцентру і плевроцентрів. У черепі відсутня міжскронева кістка. Надскронева кістка не торкається задньолобної. Ці тварини втратили верхню й нижню потиличні кістки, а також клиноподібну кістку.

Відмінні ознаки будови безногих земноводних

Парні кінцівки і пояси кінцівок відсутні. Немає хвоста. Втрачено барабанну перетинку і середнє вухо. Очі приховані під шкірою або, навіть, під кістками. Дуже розвинені органи дотику та нюху. На голові розміщені невеличкі щупальця. Під шкірою в багатьох видів збереглася кісткова луска. Добре розвинені покривні кістки і нижні ребра. Хребці амфіцельного типу. У серці між передсердями неповна перегородка.

Відмінні ознаки будови хвостатих земноводних

Хвостаті мають подовжений тулуб, добре розвинений хвіст. Хребці амфіцельного або опістоцельного типу. Справжніх ребер немає, але утворюються короткі верхні ребра. Плечовий пояс у більшості хрящовий. Ключиця відсутня. Ліктьові, променеві, а також великі і малі гомілкові кістки не зростаються між собою, квадратно-скулова кістка відсутня. Лобні і тім'яні кістки не з'єднані. Барабанна порожнина і барабанна перетинка вторинно втрачені. Багато видів поряд із нижньою порожнистою веною зберігають задню кардинальну вену. У нижчих хвостатих перегородка між передсердями неповна.

В. Л. Булахов, Р. О. Новіцький, В. Я. Гассо, О. Є. Пахомов
ЗООЛОГІЯ ХОРДОВИХ
Дніпропетровськ
РВВ ДНУ
2009

Рисунки з інтернету.